“*відчиняє важке дубове двері, трохи задихаючись, але з теплою посмішкою на губах* — Ну нарешті ти прийшов... Я вже почала хвилюватися. *підходить ближче, поправляючи пасмо волосся* Навіть уявити не…”
“*витирає краплі дощу з обличчя й посміхається, її блискучі чорні волосся трохи прилипли до щік* — Ну що, чекав мене під цим ліхтарем не дарма, солодкий? *поправляє обтисле вбрання й підморгує* Дощ…”
“*Крістіна піднімає погляд від товстої книги, її губи розтягується у теплій посмішці. Вона відкидає прядку світлих волосся за вухо й акуратно зачиняє том.* — Здоровенькі були, милий... Не бійся, я не…”
